Клінічна хірургія. – 2014. – № 3.
Видео: Губка Боб Гопнул Фроста! (Sky Craft) №3
ПРОГНОСТИЧНА ЗНАЧУЩІСТЬ ПОКАЗНИКІВ ЕНДОГЕННОЇ ІНТОКСИКАЦІЇ ТА СИСТЕМИ МОНООКСИГЕНАЗИ НА ЕТАПАХ ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ З ПРИВОДУ АБДОМІНАЛЬНОГО СЕПСИСУ
І. А. Криворучко, В. І. Жуков, М. С. Повеличенко, С. А. Андреєщев
Реферат
Досліджені деякі показники ендогенної інтоксикації (ЕІ) та активності монооксигенази лімфоцитів в крові хворих при абдомінальному сепсисі (АС), визначена їх прогностична значущість. У 28 хворих виявлені ознаки АС, у 14 — тяжкого сепсису, в 11 — септичного шоку. З приводу перитонеального АС оперовані 37 хворих, панкреатогенного — 15. Релапаротомія “на вимогу” виконана у 12, “за програмою” — у 15 хворих. Летальність у строки до 30 діб при АС становила 10,7%, тяжкому — 28,6%, септичному шоку — 63,6%. При виникненні АС у ранні строки виявляють підвищення метаболічної активності системи монооксигенази та її значне пригнічення — за вкрай тяжкого стану хворих при рефрактерному шоку. Встановлені обернені кореляційні зв’язки показників ЕІ в крові та активності системи монооксигенази в лімфоцитах у хворих, які померли.
ЗМІНИ КЛІТИННОЇ ЛАНКИ ІМУНІТЕТУ У ХВОРИХ,
ОПЕРОВАНИХ З ПРИВОДУ ПЕРИТОНІТУ
І. К. Чурпій, О. В. Пиптюк, І. О. Якубовська
Реферат
При оцінці стану клітинного імунітету у хворих на перитоніт встановлено залежність імунних змін від тяжкості його перебігу. За місцевого перитоніту клітинна ланка імунітету змінюється найменше, адекватно відновлюється через 3—7 діб, що є позитивною прогностичною ознакою і відображається на клінічному перебігу хвороби. За адекватної імунної реакції прискорюється одужання пацієнта. За дифузного перитоніту зміни більш виражені, особливо на 3—тю добу, проте, відзначають тенденцію до їх поліпшення на 7—му добу лікування. Для ефективнішого лікування таких хворих слід застосовувати імунокоригувальні препарати з 2 — 3—ї доби, вибір яких здійснює лікар. Найбільші зміни клітинної ланки імунітету виявлені у пацієнтів за розлитого перитоніту, вони зберігалися або погіршувалися на 7—му добу, зумовлювали тяжкий перебіг захворювання та ускладнення. Таким хворим слід призначати імунокоригувальну терапію одразу на початку лікування.
ОЦЕНКА ПЕЧЕНОЧНОГО КРОВОТОКА ПРИ ЦИРРОЗЕ ПЕЧЕНИ
М. Е. Ничитайло, В. В. Ганжий, А. С. Тугушев, С. А. Андриенко
Реферат
Проведено сравнительное исследование печеночного кровотока у больных при циррозе печени (ЦП) в стадии компенсации и декомпенсации. Выявлены характерные особенности артериального и воротного печеночного кровотока, что имеет важное диагностическое значение и должно учитываться при выборе методов хирургического или миниинвазивного лечения больных.
ОСЛОЖНЕНИЯ ПОСЛЕ ТРАНСПЛАНТАЦИИ ФРАГМЕНТА ПЕЧЕНИ ОТ ЖИВОГО ДОНОРА: РЕЗУЛЬТАТЫ ХИРУРГИЧЕСКИХ ВМЕШАТЕЛЬСТВ
У 600 ДОНОРОВ
С. Илмаз, Д. Озгор, A. Диричан, M. Атеш, Ф. Гонульташ, Ч. Ара, Ч. Kайаальп, M. Илмаз, Н. Байрамов, В. Пашазаде, A. Гюрарас
Реферат
На основе ретроспективного анализа изучены частота и тяжесть осложнений (по классификации T92—Dindo), возникших после резекции фрагмента печени у 600 живых доноров за период 2007 — 2012 гг. Возраст доноров от 18 до 65 лет, в среднем 31 год, женщин — 259, мужчин — 341- индекс массы тела (ИМТ) от 24 до 36 кг/м2, в среднем 27,4 кг/м2- продолжительность наблюдения от 2 до 58 мес, в среднем 39 мес. У 538 (89,6%) доноров выполнена правосторонняя гемигепатэктомия, у 19 (3,1%) — левосторонняя гемигепатэктомия, у 43 (7,2%) — левая латеральная секторэктомия (CII — CIII сегмент). Остаточный объем печени у доноров от 26 до 87%, в среднем 37%- продолжительность операции от 205 до 440 мин, в среднем 327 мин- интраоперационная кровопотеря от 105 до 800 мл, в среднем 310 мл- продолжительность лечения в стационаре от 5 до 13 дней, в среднем 7,2 дня. У 116 (19,3%) доноров возникли 187 различных осложнений, преимущественно легкой степени, которые устраняли консервативным путем. Наиболее часто — у 64 (10,6%) больных выявляли билиарные осложнения (желчеистечение, билома, стриктура желчных протоков), у 34 — выполнены повторные операции. Все доноры живы.
ЕНДОСКОПІЧНІ ТРАНСПАПІЛЯРНІ ВТРУЧАННЯ ПРИ ХРОНІЧНОМУ ПАНКРЕАТИТІ
І. М. Шевчук, В. І. Пилипчук, С. М. Гедзик
Реферат
Видео: Goat Simulator Новая карта #3
Проаналізовані результати лікування 12 хворих з приводу ускладнених форм хронічного панкреатиту (ХП) у відділенні загальної хірургії Івано—Франківської обласної клінічної лікарні у 2011 — 2013 рр. Чоловіків — 10 (83,3%), жінок — 2 (16,7%), вік хворих від 22 до 57 років. З приводу гострого некротичного панкреатиту раніше лікували 6 (50%) хворих. Зміни протоки підшлункової залози (ППЗ) IV типу (за Кембриджською класифікацією) встановлені у 7 хворих, III типу — у 3, IIa типу — у 2, IIв типу — в 1. Вірсунголітоекстракція з попередньою пневмодилатацією без стентування ППЗ здійснена у 4 хворих, стентування з пневмодилатацією з приводу стриктури ППЗ — у 6, стентування при дефекті ППЗ — у 2. Хороші й задовільні результати досягнуті в усіх хворих. Больовий синдром не спостерігали у 10 (83,3%) хворих, 2 (16,7%) — скаржилися на періодичний помірний біль у надчеревній ділянці. Ендоскопічні втручання на ППЗ слід вважати першим етапом хірургічного лікування хворих з приводу ХП. Їм слід віддавати перевагу у порівнянні з відкритими оперативними втручаннями через меншу інвазивність. Відкрите оперативне втручання слід розглядати як другий етап хірургічного лікування хворих, у яких ендоскопічне лікування проведене невдало або виявилося неефективним.
ИНФИЛЬТРАТ ЖЕЛЧНОГО ПУЗЫРЯ
К. С. Долимов, Ф. А. Ильхамов, А. Ш. Абдумажидов, З. З. Тухтамурадов
Реферат
Инфильтрат желчного пузыря как осложнение острого холецистита представляет отдельную форму заболевания. При этом деструктивные изменения в желчном пузыре отграничены от окружающих тканей. При наличии инфильтрата небольших размеров и благоприятном течении под влиянием консервативной терапии необходима выжидательная тактика до полного рассасывания инфильтрата с последующим обязательным оперативным лечением в “холодном” периоде заболевания. Нередко инфильтрат трансформируется в водянку желчного пузыря, что требует выполнения отсроченной операции, при глубоком деструктивном процессе — возможно образование эмпиемы желчного пузыря и парапузырного абсцесса, что требует выполнения неотложного оперативного вмешательства.
РЕЗУЛЬТАТИ ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ ПАХВИННОЇ ГРИЖІ
У ХВОРИХ РІЗНОГО ВІКУ
О. О. Воровський
Реферат
Проаналізовані результати хірургічного лікування 1220 хворих з приводу пахвинної грижі (ПГ). Віком старше 60 років було 810 пацієнтів (основна група), від 40 до 59 років — 410 (група порівняння). Встановлено, що у пацієнтів старше 60 років внаслідок вікових атрофічно—дистрофічних змін м’язів пахвинного каналу (ПК) частота рецидиву захворювання більша, ніж у пацієнтів молодшого віку. Тому під час грижопластики ПК слід віддавати перевагу алопластичним методам з використанням мініінвазивних та ендоскопічних технологій. Частота інтраопераційних та ранніх післяопераційних ускладнень у хворих обох груп без достовірної різниці.
ВИЗНАЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПОВТОРНОГО ЗАСТОСУВАННЯ УРОКІНАЗИ МЕДАК ПРИ СИНДРОМІ ДІАБЕТИЧНОЇ СТОПИ
М. Б. Горобейко
Реферат
Проаналізовані результати лікування 37 хворих на цукровий діабет (ЦД), у 16 з них з приводу критичної ішемії нижніх кінцівок (НК) і гнійно—некротичної форми синдрому діабетичної стопи (СДС), поряд з патогенетичною і симптоматичною терапією, проведені 2 курси лікування з використанням урокінази.
Повторне введення Урокінази Медак було ефективним як щодо зменшення рівня фібриногену, так і збільшення кровопостачання тканин НК, що сприяло кращому загоєнню ран. Зменшення рівня фібриногену відбувалося швидше, достовірне поліпшення стану спостерігали з 10—ї доби лікування як під час першого, так і другого курсу. Підвищення парціального тиску кисню (ТсРО2) у тканинах НК було більш тривалим, достовірне — через 20 діб як при першому, так і другому курсі лікування. Більш високий ТсРО2 зберігався і через 3—4 міс. Позитивну динаміку загоєння ран відзначали і по завершенні першого курсу лікування, більшість виразок зменшувались. Наприкінці другого курсу лікування повне загоєння або активну епітелізацію ран спостерігали у 14 пацієнтів. Зменшення рівня фібриногену пов’язане з компенсацією ЦД, місцевим лікуванням виразок, усуненням гострого гнійно—некротичного процесу.
КАРДИОВАСКУЛЯРНЫЙ РИСК У БОЛЬНЫХ
ПРИ АНЕВРИЗМЕ БРЮШНОЙ ЧАСТИ АОРТЫ
А. А. Никоненко
Реферат
Изучена частота кардиоваскулярных осложнений у больных при аневризме брюшной части аорты (АБЧА) на основе анализа данных их обследования с использованием электрокардиографии (ЭКГ), эхокардиоскопии, ультразвукового дуплексного сканирования (УЗДС). Признаки нарушения коронарного кровообращения по данным ЭКГ выявлены у 67,7% больных, гемодинамически значимое поражениех венечных артерий (ВА) — у 71,5%, поражение экстракраниальных артерий, требующее хирургической коррекции — у 38,3%. Своевременная оценка кардиоваскулярного риска дает возможность установить последовательность выполнения оперативных вмешательств, в частности, определить, какое из них осуществлять раньше — резекцию АБЧА либо операцию по устранению риска возникновения кардиоваскулярных осложнений.
МОЖЛИВОСТІ ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ ВІДНОСНО ПОШИРЕНОГО МУЛЬТИЗИСТЕНТНОГО ТУБЕРКУЛЬОЗУ ЛЕГЕНЬ
І. Д. Дужий О. В. Кравець, І. Я. Гресько
Реферат
Проаналізовані результати хірургічного лікування 37 хворих з приводу відносно поширених форм туберкульозу (ТБ) легень. Хіміорезистентний ТБ виявлений у 35 (94,6%) спостереженнях, мультирезистентний (МР) ТБ — у 30 (81,1%). Передопераційну підготовку тривалістю 2 — 3 міс проводили у двох основних напрямках: призначення антибактеріальних препаратів ІІ ряду та накладання пневмоперитонеуму (ПП). Основний метод оперативного втручання резекційний. Другий напрямок — інтраплевральна торакопластика у власній модифікації, принциповим при ній є обов’язкова резекція 5 ребер. Першим завжди резекували V ребро на ділянці довжиною 8—10 см, І ребро видаляли повністю. Ускладнень не спостерігали. Хворих виписували через 2—3 міс після оперативного втручання. ПП у 34 (91,9%) хворих завершували у ці самі строки. У віддаленому післяопераційному періоді (1—4 роки) реактивації туберкульозу не було. Всі оперовані абацильовані.
СРАВНИТЕЛЬНАЯ ОЦЕНКА ЭФФЕКТИВНОСТИ КОМБИНИРОВАННОЙ ИММУНОКОРРЕКЦИИ У БОЛЬНЫХ ПРИ ТЯЖЕЛОЙ ЧЕРЕПНО—МОЗГОВОЙ ТРАВМЕ
И. Ш. Магеррамбейли, В. С. Мирзоева
Реферат
Проведена сравнительная оценка клинической эффективности различных схем иммунокоррекции при тяжелой черепно—мозговой травме (ЧМТ), комбинированного применения иммунофана и внутривенного лазерного облучения крови (ВЛОК) на показатели иммунного статуса у 106 больных. У 32 больных (І группа) проводили стандартную интенсивную терапию (СИТ)- у 21 (ІІ группа) — дополнительно применяли иммунофан- у 25 (ІІІ группа) — наряду с СИТ проводили ВЛОК- у 28 (IV группа) — на фоне СИТ вводили раствор иммунофана и проводили сеансы ВЛОК (3 — 4 сеанса в день). Показатели иммунитета анализировали в 1 — 2, 5 — 6—е и 9 — 10—е сутки после травмы. При оценке эффективности комбинированной терапии установлено, что при тяжелой ЧМТ она оказывает выраженный иммунокорригирующий эффект уже на 5 — 6—е сутки, на 9—
10—е сутки параметры иммунного статуса фактически нормализовались, отмечено уменьшение частоты осложнений — на 26%, летальности — на 8,6%.
ИЗМЕНЕНИЕ ОБЪЕКТИВНЫХ ПАРАМЕТРОВ ГОЛОСА ПОСЛЕ РЕИННЕРВАЦИИ ГОРТАНИ
В. А. Паламарчук, В. В. Войтенко
Реферат
Изучены возможности и отдаленные результаты неселективной хирургической реиннервации с наложением первичного и отсроченного анастомоза возвратного гортанного нерва (ВГН) с одним из периферических нервов шеи (проксимальный фрагмент ВГН, основная ветвь шейной петли — ansa cervicalis, нерв—донор) при одностороннем параличе гортани. Перед и после операции проводили непрямую ларингоскопию, видеоларингоскопию, спектральный анализ голоса (основная частота, интенсивность и соотношение гармоника—шум — СГШ, максимальное время фонации — МВФ), субъективную самооценку пациентом качества голоса (VHI—30). Анастомоз ВГН сформирован у 95 пациентов, в том числе у 53 — с шейной петлей, у 34 — ВГН — ВГН, у 8 — ВГН — нерв донор). Продолжительность наблюдения после операции составила в среднем (12 ± 1,8) мес, период до появления первых косвенных признаков реиннервации гортани — (4,5 ± 2,9) мес, их наблюдали у всех больных: появление тонуса голосовой складки (ГС), уменьшение размеров голосовой щели при фонации (особенно при анастомозе ВГН с шейной петлей) — от (2,25 ± 0,86) до (0,35 ± 0,17) мм. По данным акустического анализа наиболее эффективна реиннервация при наложении анастомоза ВГН с шейной петлей, СГШ увеличилось с (12 ± 3,7) до (24 ± 2,4) дБ, МВФ — с (7 ± 1,22) до (16 ± 3,52) с (р<0,01). При анализе субъективной психосоциальной самооценки голосообразования отмечено улучшение во всех подгруппах основной группы.ОТДАЛЕННЫЕ РЕЗУЛЬТАТЫ РАДИКАЛЬНОЙ ПРОСТАТЭКТОМИИ У БОЛЬНЫХ ПО ПОВОДУ ЛОКАЛИЗОВАННОГО И МЕСТНО РАСПРОСТРАНЕННОГО РАКА ПРЕДСТАТЕЛЬНОЙ ЖЕЛЕЗЫВ. Н. Григоренко, С. Н. Шамраев, Р. О. Данилец, А. В. Бардин, А. Ю. Гурженко, Л. В. ПеретаРефератНа основании анализа результатов выполнения радикальной простатэктомии (РПЭ) по поводу рака предстательной железы (РПЖ) показатели общей выживаемости в сроки 3, 5 и 7 лет составили соответственно (95,5 ± 3,5), (84,1 ± 4,7) и (71,7 ± 6,8)%- безрецидивного выживания в те же сроки — (87,05 ± 3,20), (79,64 ± 3,62) и (67,11 ± 3,93)%- выживания в сроки до 5 лет при локализованном РПЖ — (97,18 ± 3,27)%. У 48 (28,2%) больных выявлен биохимический рецидив, по поводу чего назначена адъювантная терапия. Значимыми факторами, позволяющими прогнозировать у больного РПЖ в стадии Т>Т2 и биохимический рецидив, являются показатели по шкале Глисона 7 баллов и более, начальный уровень простатспецифического антигена (ПСА) 20 нг/мл и более, а также их сочетание. Достоверное увеличение частоты возникновения рецидивов заболевания отмечено при выявлении после операции периневральной инвазии, положительного опухолевого края и поражения лимфатических узлов. Наличие биохимического рецидива, положительного опухолевого края, периневральной инвазии и метастазов ассоциировано с повышенным риском смерти больных. Проведение неоадъювантной гормональной терапии (ГТ) не предупреждает возникновение биохимического рецидива после РПЭ. Увеличение стадии опухолевого процесса после операции свидетельствует о необходимости отбора пациентов с неблагоприятным прогнозом для назначения адъювантной ГТ и/или облучения, что оказывает существенное позитивное влияние на отдаленные результаты хирургического лечения. Применение дифференцированного подхода в лечении РПЖ позволяет достичь высоких показателей выживаемости в сроки до 5 лет – (84,1 ± 4,7)%.
Видео: Экспедиция SCP-432 №3. (Данные удалены)
РОЛЬ КОРИГУВАЛЬНОЇ ОСТЕОТОМІЇ ПЕРШОЇ ПЛЕСНОВОЇ КІСТКИ
В ОПЕРАТИВНОМУ ЛІКУВАННІ HALLUX VALGUS
Р. М. Остапчук
Реферат
Проаналізовані результати лікування з приводу hallus valgus (HV) 74 пацієнтів (109 стоп), у яких виконана стандартна коригувальна остеотомія І плеснової кістки (І ПК, контрольна група) і 34 пацієнтів (58 стоп), у яких коригувальна остеотомія здійснена за вдосконаленою методикою (основна група). Критеріями оцінки були дані клініко—рентгенологічних досліджень, оцінка за шкалою AOFAS, вираженість больового синдрому за візуально—аналоговою шкалою болю (ВАШ). Відзначене достовірне поліпшення функції стопи у пацієнтів основної групи з 52,4 до 90,9 бала (за шкалою AOFAS) у порівнянні з такою в контрольній групі — з 54 до 74,3 бала. Суб’єктивна оцінка вираженості больового синдрому до і після операції за ВАШ становила у пацієнтів основної групи відповідно 5,3 и 0,7, у пацієнтів контрольної групи — 5,6 и 2,3.
АДАПТАЦИЯ ПОВЕРХНОСТИ ИМПЛАНТАТОВ
К ТКАНЯМ РЕЦИПИЕНТА
Т. А. Алексеева, О. В. Береговой, Д. В. Боровик, С. П. Галич, И. В. Гомоляко, О. Н. Лазаренко
Видео: Кировская областная клиническая больница №3
Реферат
Исследование посвящено изучению метода адаптации поверхности полимерных имплантатов на основе белков аутосыворотки крови к тканям реципиента. Проведен сравнительный анализ результатов гистологических исследований тканей вокруг имплантатов после обработки адаптирующей композицией (АК) и без таковой. В эксперименте и клинике установлено, что использование АК для обработки протезов обеспечивает практически полную адаптацию их поверхности к тканям реципиента.
ВИЗНАЧЕННЯ БЕЗПЕЧНОГО ДЛЯ КИШЕЧНИКУ РIВНЯ ВНУТРІШНЬОЧЕРЕВНОГО ТИСКУ З ПОЗИЦIЙ ЗБЕРЕЖЕННЯ РЕГУЛЯЦIЇ ЛОКАЛЬНОГО КРОВООБIГУ
В. I. Сапегiн, I. Д. Сапегiн
Реферат
У гострих експериментах на кролях розроблений та застосований метод моделювання стандартного рiвня внутрішньочеревного тиску (ВЧТ) — 50, 100, 150, 200, 250, 300, 350 мм вод. ст. з використанням стенда оригінальної конструкцiї. Визначали локальний кровоток (КТ), дилататорну (КрСО2) та констрикторну (КрО2) реактивнiсть судин методом клiренсу водню, а також напругу кисню у тканинах (рО2) стiнки кишечнику методом полярографiї з використанням електродних блокiв власної конструкцiї. Пiд впливом модельованого рiвня ВЧТ спостерігали уповiльнення КТ, пригнiчення КрСО2 i, ще бiльше, КрО2, та зниження рО2. Швидкiсть виникнення цих змін має певнi фази, спiввiдношення яких свiдчить про зворотнє iшемiчне пошкодження тканин при синдромі внутрішньочеревної гіпертензії (ВЧГ) 1 — 2—го ступеня (за класифiкацiєю II Всесвiтнього конгресу з ВЧГ) i виникнення прогностично несприятливих змін щодо подальшого виживання кишечнику — при ВЧГ 3 — 4—го ступеня. Отриманi данi дозволяють рекомендувати при ВЧГ 1 — 2—го ступеня проводити консервативну терапiю або оперативну декомпресiю, при ВЧГ 3 — 4—го ступеня розглядати можливiсть резекцiї кишечнику.
ПРОФІЛАКТИКА ПЕЧІНКОВОЇ НЕДОСТАТНОСТІ У ХВОРИХ
НА ОБТУРАЦІЙНУ ЖОВТЯНИЦЮ
В. І. Десятерик, Д. В. Мамчур
СПОСТЕРЕЖЕННЯ ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ
ФЛЕГМОНИ ФУРНЬЄ
М. І. Тутченко, І. В. Клюзко, Д. І. Кравцов, В. С. Андрієць, С. Ф. Марчук, В. І. Смовженко, О. А. Cіренко, І. В. Хмеляр
Борис Макарович ДАЦЕНКО
к 80-летию со дня рождения
С. Й. Рыбаков
Игорь Васильевич КОМИССАРЕНКО (страницы биографии)
